Принцип роботи
Різні типи інструментів для коагуляції використовують різні принципи. Нині основними методами виявлення є коагуляційний метод, субстратний хромогенний метод, імунний метод, метод латексної аглютинації та ін.
1. Метод коагуляції (біофізичний метод)
Метод коагуляції полягає в тому, щоб виявити зміни ряду фізичних величин (світла, електрики, механічного руху тощо) у плазмі під дією активатора коагуляції, а потім комп’ютерно аналізувати отримані дані та перетворювати їх у кінцевий результат. , тому його також можна назвати біологічним фізичним законом.
2. Субстратний хромогенний метод (біохімічний метод)
Субстратний хромогенний метод полягає у визначенні вмісту та активності досліджуваної речовини за допомогою вимірювання зміни поглинання хромогенного субстрату, який також можна назвати біохімічним методом. Принцип полягає в штучному синтезі невеликого пептиду, який має послідовність амінокислот, подібну до природних факторів згортання крові, і містить специфічний сайт дії та з’єднує хімічний ген, який можна гідролізувати для отримання кольору, з амінокислотою активного центру. Під час визначення, оскільки фактор згортання має активність протеолітичного ферменту, він може діяти не тільки на природний білковий пептидний ланцюг, а й на субстрат синтетичного пептидного ланцюга, тим самим вивільняючи хромогенний ген і забарвлюючи розчин. Отриманий відтінок кольору пропорційний активності фактора згортання, що дозволяє точно визначити кількісний показник. На даний момент існують десятки синтетичних пептидних субстратів, і найчастіше використовується p-нітроанілін (PNA), жовтий колір, який можна виміряти на довжині хвилі 405 мм.
3. Імунологічні методи
В імунологічному методі в якості антигену використовують очищену досліджувану речовину, готують відповідне антитіло, а потім якісно та кількісно визначають досліджувану речовину за реакцією антиген-антитіла.
Історія розвитку
У 1910 році Коттман винайшов найперший у світі прилад для коагуляції, який відображає час згортання плазми, вимірюючи зміну в’язкості під час згортання крові.
У 1922 році Кугельмас використав турбідиметр для вимірювання зміни прохідного світла для відображення часу коагуляції плазми.
У 1950 році Шнітгер і Гросс винайшли апарат коагуляції на основі електро{1}}гальванічного методу.
У 1960-х роках були розроблені інструменти для механічної коагуляції, з'явився ранній планарний метод магнітних кульок.
Після 1970-х років, у зв'язку з розвитком механічної та електронної промисловості, послідовно вийшли різні типи автоматичних приладів для коагуляції.
У 1980-х роках у зв’язку з появою хромогенних субстратів та їх застосуванням для виявлення згортання крові автоматичний коагуляційний прилад може не тільки виконувати загальні скринінгові тести, але й виявляти окремі фактори систем згортання, антикоагуляції та фібринолізу. Стає можливим виявлення антикоагулянтів і фібринолізу.
Наприкінці 1980-х років винахід методу магнітних кульок з подвійним магнітним ланцюгом приніс нову концепцію виявлення тромбу та гемостазу. Завдяки унікальному принципу конструкції, деякі фактори впливу на оптичне виявлення більше не існують у цьому типі приладу виявлення.
У 1990-х роках розробка імунного каналу автоматичного коагуляційного приладу інтегрувала різні методи виявлення, а елементи виявлення були більш комплексними, що забезпечило новий метод виявлення тромбу та гемостазу.